Кінематографічна спадщина Олександра Довженка здобула світове визнання ще за його життя. Довженкові фільми «Звенигора», «Арсенал», «Земля» мали успіх у європейського й американського глядача вже на початку 30-х років минулого ХХ століття, тобто практично відразу після їхнього виходу в прокат. Особливою популярністю користується кінострічка «Земля». 1958 року на Всесвітній виставці у Брюсселі 117 найавторитетніших критиків і кінознавців із 26 країн світу назвали її серед 12 кращих художніх фільмів усіх часів і народів. Більше того, 2015 року Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО) з нагоди свого 70-річчя та 120-річного ювілею світового кінематографа Довженкову «Землю» занесла до списку з п’яти фільмів, що складатимуть Фестиваль світових шедеврів.
Широко відомий Довженко і як автор літературних художніх творів – кіноповістей, оповідань, п’єс, нарисів. Серед них «Україна в огні», «Повість полум’яних літ», «Зачарована Десна», «Поема про море», «Мати», «Відступник», «Потомки запорожців». Митець навіть започаткував новий літературний жанр – кіноповість. Осібне місце в доробку Довженка належить його «Щоденниковим записам», у яких із документальною достовірністю й небаченою сміливістю знайшла відображення не лише значна частина його власного життя, а й багато в чому доба, в яку він жив.
Кіноповість «Україна в огні» (1943) є, поза сумнівом, центральною в літературній творчості Довженка періоду німецько-радянської війни. На її сторінки письменник вилив увесь свій біль за понівечений загарбниками рідний край. Твір був настільки правдивим, патріотичним, просякнутим любов’ю до України, що Сталін злякався того, що під його впливом у свідомості знедоленого українського народу, який поніс страшенні втрати від кривавого ворога, проростуть паростки національної гідності і він не захоче надалі терпіти не тільки чужоземних окупантів, а й його самого – кремлівського тирана. Відтак, звинувативши автора у націоналізмі, генсек заборонив «Україну в огні» до друку й екранізації.
Це була опала, наслідком якої могло бути що завгодно. Довженкове життя кілька років трималося, по суті, на волосині. Органи державної безпеки чекали від Сталіна лише щонайменшого натяку, аби заарештувати митця, піддати нелюдським тортурам і знищити. Вони марили розправитися з ним так, як у 1930-ті роки поступили з Майком Йогансеном, Лесем Курбасом, Миколою Кулішем та сотнями інших видатних українських митців. Вижив тоді Довженко лише тому, що був геніальним кінорежисером, майстром, рівного якому в радянській імперії не було. А всесильний генсек, очевидно, й надалі плекав намір використовувати його геній задля пропаґанди комуністичної ідеології.
Сьогодні Україна, як і 80 років тому, знову в огні. Різниця лише в тому, що тепер вона бореться за право бути вільною, незалежною, суверенною державою з духовними нащадками Йосипа Сталіна – з теперішнім російським більшовицько-фашистським режимом. І немає жодного сумніву, що й цих новітніх душителів свободи, як і німецький нацизм, ми обов’язково здолаємо.
Анатолій НОВИКОВ