Іван Скоропадський

Іван Скоропадський — Вікіпедія

Іван Скоропадський (1646 — 14 липня 1722) — український військовий, політичний і державний діяч. Гетьман Війська Запорозького, голова козацької держави в Лівобережній Україні (1708-1722). Представник козацького роду Скоропадських. Старший син Іллі Скоропадського. Генеральний бунчужний (1698-1699), генеральний осавул (1701-1706), стародубський полковник (1706-1708). Гетьман Глухівського періоду в історії України. Після переходу Мазепи на бік шведів, призначений головою Гетьманщини з волі московського царя Петра І. Безуспішно намагався протистояти московським планам ліквідації козацької автономії.
Родом з Умані. Добре навчався у Києво-Могилянській академії.

У 1674 році, після зруйнування Умані, Іван Скоропадський переселився на Лівобережну Україну, де був військовим канцеляристом у гетьмана Івана Самойловича (1675-1676), чернігівським полковим писарем (1681—1694); 1698 генеральним бунчужним, 1701 генеральним осавулом (другим). Розумна й тактовна людина, Скоропадський не раз виконував важливі дипломатичні місії гетьмана Івана Самойловича (до Московії 1675 і 1676, до Кримського ханства 1681) й Івана Мазепи (до Речі Посполитої 1690, до Московії 1693 і 1696, до Січі 1703).

Був формально обраний на гетьмана у Глухові 6 листопада 1708 р.

Персоналії доби Івана Скоропадського

Документи